| |
|
| головна | школа | музей | село | героїка | новини | фотоархів |
У містечку є костел, церква, школа двокласна, пошта. На водах Княгині працює 4 млини. Господарка польова в гміні ведеться неспішно. Крім звичайних сортів зерна вирощують різні трави для худоби. З худоби переважає- велика рогата і вівці. Горожанка виступає в городських актах і всіх тогочасних документах як містечко.
В останні десятиріччя дано їй назву як всім, хоча базари тижневі і дорожні ярмарки завжди відбувалися. Тільки у 1893р. старанням гміни признано ту місцевість містечком. Горожанка та її околиці належала до родини Курдвановських, про яких пише Неседський, яка посідала значне місце на Русі і володіла значними багатствами в галицькій землі, він була як людина і громадський діяч. Ця шляхетна родина, а зокрема Михайло Курдвановський і Микола Маковецький фондували також костел у 1727 році.
Після тих родин володіли Горожанкою Малиновські, а накінець Романовські і Гогендорги. Домашнє господарство, зокрема під наглядом останнього розвивається. У містечку проводиться в рік 16 ярмарків, на які з"їжджаються люди з десятимильної округи. Відбувалися ярмарки завжди в наступні дні по великодніх святах українських. Наприклад, у другу середу по великодніх українських святах, на так званий "Рахманський Великдень". Місцевий люд пов"язує цей день з повір"ям, що в цей час припливають з водою шкаралупки з осв"ячеинх яєць, котрі з"їли невільники, що залишились у полоні в Татар і Турків.
Містечко Горожанку творили чотири дільниці: Бурта, Місто, Гнилецька вулиця і Волощина. Назва Волощина походить від волохів, що були поселилися в тій частині міста в 17-тім чи 18-тім ст. Крім волохів у Горожанці жило кількадесять родин жидів, що творили своєрідну громаду до Другої світової війни. Вони зосереджувалися при своїй синагозі в Горожанці. В 1942 році німці вивезли жидів і вони до Горожанки не повернули. При церкві, якої парохом в роки Другої світової війни був о.Придаткевич, існували церковні братства та сестринства. Поруч них існувало сестринство св.Ольги. Їх завданням було опікуватися церквою та ширити християнське взаємне відношення між парафіянами. Родина Курдвановських, до яких у свій час належала Горожанка, збудувала 1727 року римо-католицький костел. Крім костела, поляки мали свої громадські організації. На узгір"ї біля Горожанки була палата роду Романовських. Переказ говорить, що в часі татарських нападів там був оборонний замок обведений валом, наповнений довкруги водою. У 1938 році гурт молодих людей поцікавився замком. Увійшли крізь куті грубим залізом двері у підземний коридор, який провадив аж до сусіднього села Дрищева, віддаленого 4км. на північ.
Школа в Горожанці була ще до Першої світової війни. Вона приміщувалася в шкільному будинку. До 1939 року була 7-клясова з польською викладовою мовою. Українську мову вчили як предмет. 1940 р. стала 8-ми клясовою з українською мовою навчання та російською, починаючи від 3-ої кляси. В останніх роках до Другої світової війни 35 хлопців і дівчат з Горожанки навчилося в гімназії в Станіславові та в інших вищих школах.
Суспільно-громадське життя в Горожанці почало розвиватися ще перед Першою світовою війною. В той час важливу суспільну роботу робила читальня "Просвіти" та т-во "Січ". Війна спинила культурно-освітню роботу. До Українських Січових Стрільців зголосилося лише кількох молодих людей, а вже до Української Галицької Армії відійшли з Горожанки цілі десятки оборонців Львова та співтворців визвольних змагань. У перших роках по Світовій війні суспільно- громадське життя починало набирати сильнішого розмаху. Видавалося, що ми наче хочемо надолужити втрату короткоіснуючої власної держави, і з піднесенням національної свідомості населення готуватися до майбутнього змагу за нележні нам національні права. Відновила діяльність читальня "Просвіта" і вже 1922 року її аматорський гурток з повним успіхом ставив драматичні вистави. На місці колишньої "Січі" основано т-во "Луг". Відновлено діяльність кружка "Рідної школи" з її рідношкільним доростом, дитячими садками, колядою на українські гімназії, тощо. При кружку "Сільського Господаря" зоорганізовано Хліборобський Вишкіл Молоді. Його провадив Осип Лапчак, випускник Сільсько- господарської Школи в Милувані. Над тим гуртком та над подібним в поблизьких селах мав нагляд абсольвент згаданої школи, заступник повітового агронома Олекса Голубяк. Він тісно співпрацював з повітовим агрономом інж. М.Самокишеним і вет.лікарем Фаріоном. Вони часто бували в Горожанці й довколишніх селах з різними вишкільними семінарами та загально-громадськими гутірками на сільсько-господарські теми. Завдяки тому знання та спосіб управи піль швидко зростали. В парі з тим процвітало кооперативне життя. Хоч споживча кооперативна крамниця мала сильних конкурентів з боку жидівських крамниць, то завдяки свідомости та ліпшій якости товарів в кооперативі, вона напрочуд гарно розвивалася. Клич "свій до свого" був наче чародійним у кооперативному русі.
Весь суспільний доробок, що його важкою працею здобула громада на протязі майже 10-ти років, став знищений польською пацифікацією в осені 1930 року. Польська поліція знищила кооперативну крамницю, здемолювала домівку чит. "Просвіти", її бібліотеку, театральне устаткування, тощо. Кільканадцять суспільно-громадських діячів Горожанки побито буками. Найважче побитим був Олекса Гоолубяк, бо він був відомим в околиці, а то й повіті, із своєї суспільно- політичної діяльности. Важкопобитого ув"язнили і разом з багатьма подібними з інших місцевостей посадили до тюрми. По кількох місяцях, недоказавши вини, звільнили. Як пізніше виявилося, пацифікація не знищила культурно- освітньої роботи. Вона лише зупинила її на короткий час.
Після того населення наших сіл, а в тому числі Горожанки, ще з більшим запалом горнулися до суспільного життя. Тим часом в Горожанці засновано ще дві читальні "Просвіти", а саме в Буртах та в Волощині. В Горожанці- місті почав сильніше діяти гурток "Рідної Школи". Головою чит. "Просвіти" в Волощині був Олекса Голубяк. Вона вже приміщувалася у власній домівці, яку знищив пожар 1944 року. Останнім головою був Антін Мулик. Він досі зберігає як дорогоцінну пам"ятку печатку Виділу. Головою чит. "Просвіти" в Горожанці- Бурти були: Стефан Штогрин, Іван Русак, Скриник, Володимир Сарабин, а останнім Олекса Гіна.
В останніх роках перед Другою світовою війною суспільно- громадська праця набирала чисто політичного змісту. Громадські діячі, а молодь зокрема вступали в сітку ОУН. Особливо молодь у Юнацтві ОУН кристалізувала свій політичний світогляд. В часі совєтської окупації 1939-41р. з Горожанки виселено на Сибір шість родин. У зв"язку з вбивством в Товстобабах місцевого дяка Гриця М., якого підозрівали у співпраці з НКВД, в Горожанці арештовано цілу низку молодих людей, а саме: Сарабин Володимир, Воробець Павло, Крижанівський Осип Цумір, Антоників Д., Запухляк Петро (його перед арештуванням прострілили), Сарабин Михайло (Юстини), Русак Іван, Скриник. За виїмком Михайла Сарабина, який чудом спасся від смерти, всі арештовані погинули. Прихід німців у Горожанці зустрічали подібно як в інших селах Підгаєччини. На них покладали багато надій, принайменше в перших тижнях. Пізніше виявилося, що правило- ворог мого ворога є моїм приятелем, не завжди виправдовує себе. Німці були для нас такі само як большевики. Високі контингенти збіжжя та інших сільсько- господарських продуктів, примусовий вивіз на працю до Німеччини, переслідування політичних діячів, запроторення свідомого елементу до концтаборів- все це були практики німецької влади на наших землях, в тому числі і в Горожанці. Горожанка своїм положенням знаходилася на терені дій ІІІ-тої Воєнної Округи УПА- Лисоня. Туди проходив шлях частин УПА в Карпати. Німці викривши співпрацю мешканців Горожанки з УПА, спалили до тла 12 господарств. Тою і подібною акціями німці не спинили діяльности ОУН ані дій УПА. Їхня ціль була боротьба з кожним окупантом України, який зазіхає на її самостійність. ("Підгаєцька земля")
Довго розмірковував хан над своїми подальшими діями. Прийняти бій з козаками і випробувати долю, чи, позбавитись зайвого "вантажу", втекти без такого бажаного ясиру. В очах пов"язаних, як худоба людей, засвітилася надія на врятування: хтось тихо прошепотів молитву, закликаючи Бога на допомогу; дехто став пильніше прислухатись, чекаючи звідки з"явиться їх надія на життя; а найсміливіші стали щільніше стискатися докупи, готуючись надати козакам всю можливу допомогу... Але не судилося цьому статися. Короткий змах нагайки поклав край усім їхнім сподіванням. І татари, мов скажені собаки, кинулися рубати всіх нажаханих невільників... Ця трагедія і дала назву урочищу- Нищидів. І до цього часу милий поглядові природний краєвид, ніби несе в собі негативний заряд тієї далекої події.
Весь його зовнішній вигляд говорив про незліченну кількість страждань, які йому прийшлося перетерпіти за довге злиденне життя. Ось і зараз змучений далекою дорогою і постійним голодом, який здавалося ось-ось звалить його з ніг, він тремтячою рукою постукав у ковану залізом браму. Кругом як завжди панувала глибока, майже могильна тиша, не було нікого, хто б міг відвернути цю немічну стару людину від необдуманого кроку; і тільки сонце, не дивлячись ні на які земні проблеми, дарувало цьому покинутому Богом місцю своє яскраве життєдайне світло. Не відчуваючи ніякої біди, жебрак ще раз постукав, прислухаючись до дзвінкого еха, яке дзвінко лунало в цьому глухому місці. У дворі почувся гавкіт собак. На цей звук вибігла здивована і дещо налякана служниця, вона вже і забула, коли в останній раз сюди завертав якийсь подорожній. Швидко пооглядавшись, вона дала старому напитися води і на дорогу шматок хліба. Але все це побачила пані і наказала спустити на жебрака і служницю собак. Вони накинулися на бідолашних і стали нещадно рвати їх одяг і тіло. Навіть для собак, які довгий час прослужили таким жорстоким і черствим до чужого горя людям, ця робота була вже досить звичною справою.
Гавкіт собак, крик на допомогу, цей неймовірний шум почули чумаки, які відпочивали неподалік і врятували двох ледь живих людей від неминучої смерті. Здавалось би кровожерливість панів повинна би бути задоволеною. Але для них цього виявилось замало. І вслід чумакам на розправу вони послали своїх гайдуків. Побачивши загрозливе становище, чумаки відв"язали коней від возів і поїхали в Горожанку по допомогу. Гайдуки гнали своїх коней вслід і стріляли. Декількох чумаків було поранено і вбито. Звуки пострілів донеслися і до села, де в цей час проходив річний рахманський ярмарок. Постріли і втеча людей не викликали ніякого сумніву- це новий кривавий злочин панів. І коли всі побачили, що серед втікачів є поранені і вбиті- це переповнило чашу терпіння. Люди, всі які були: на конях, на возах, пішки, з сокирами, вилами, кинулись на допомогу. Гайдуки відступили. Не роздумуючи, натовп ринув до стін палацу. Панська челядь чинила відчайдушний опір. І тільки тоді, коли замок охопило полумя, люди відступили. Це не тільки не зупинило панів, а зробило їх ще більше жорстокішими. І скоро на Горожанку напав озброєний загін драгунів, які були покликані на розправу. Знову пролилася кров невинних людей. Ще довший час драгуни перебували в селі, "встановлюючи порядок".
І до цього часу та вулиця, де були на постої драгуни, називається Драганівкою. Але сльози і горе людей не пройшли марно і одного дня всю округу сколихнув неймовірної сили гуркіт, стіни палацу стали обвалюватись, все охопило полум"я, і тільки коли все розвіялось і стало ясно, люди побачили на місці ненависного палацу чудове озеро. Беззаконня було покаране- вища сила добра і справедливості перемогла. Ще довший час люди по інерції обминали це місце. Але час зарубцював і цю рану- і зараз це красиве мальовниче озеро Сімлин є одним з найулюбленіших місць відпочинку.
